Крути. І сум, і біль, і вічна слава. ( До 100-річчя битви під Крутами)
Триста їх, як цвіт рясний, весняний,
В снігових заметах залягло:
В їх серцях одне палке бажання
Й в лютий холод полум’ям цвіло.
29 січня 1918 року назва невеликої станції , що розташована на Чернігівщині уздовш лінії Бахмач – Київ , ознаменувала відлік нового духовного злету нації , який уже протягом майже століття є націонольним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність. Вже 25 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради було прийнято IV Уніварсал , який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого „ молодшого брата ” . Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє п’ятитисячне військо під проводом Муравйова на Київ.
Лише 300 українських юнаків – добровольців виступили на захист Української Народної Республіки і прийняли на засніженому чернігівському полі нерівний бій із майже п’ятитисячною армією більшовиків. Основу українських добровольців складали бійці , створених за ініціативою молодіжного Братства Українських Самостійників Юнацької школи ім. гатьмана Б.Хмельницького та Студенського куреня ім. Українських Січових Стрільців – переважно студенти Київського університету , Київського політехнічного інституту та учнів старших класів київських гімназій. Це був цвіт тодішньої української патріотичної молоді, цвіт молодої нації. Вони назавжди залишилися молодими, поклавши буйні голови в нерівній боротьбі з більшовицькою інтервенцією.
Багато років ці трагічні події просто замовчувалися або обростали вигаданими міфами і домислами. І тільки в 2006 р. на місці загибелі героїв Крут було встановлено пам’ятник, який став ще одним символом нескореного духу української націі.